Так непевно і нетривало все.
Сміх – пташиною на плече…
Ще від погляду – заховаєшся.
А від голосу ж не втечеш.
Ні від голосу, ні від подиху,
Ні від зустрічі серед снів.
І лічу я від тебе сходинки.
А до тебе – не треба, ні.
Ані зречення, ні приреченість.
Сонце падає, мов горіх.
Наші зустрічі пахнуть вечором
Тобто – кроками за поріг.
Серце стислося. Гілка хруснула.
Впав до ніг золотий листок.
Безтурботним хлоп’ячим усміхом
Трута – солодко – в кровоток.
Так, коханий мій, і запишемо:
Димний присмерк. Коротші дні…
Можеш вішати серце втішено
Між трофеями на стіні.
15.10.08