До того подібні, що стрітись
За ризик вважаємо ми.
Отак і живем – незігріті
По цей і по той бік зими.
За кіньми повіялась грива,Сліди приховали степи,
У душах, холодних і сивих
Однаково віхола спить.
Хай місяці плинуть рогаті,Світанки марніють з лиця,
Та тільки ночами багаття
П р и г а д а н и м гріють серця.
Ніхто вже не знає у світі,Відколи забулось тепло,
Чий попіл розвіяло з вітром,
А чий – по землі розмело.
Хай дні відлітають русяві,Хай вікна завішує смог…
До того подібні, що навіть
І пам’яті вже боїмось.
січень 1996