1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Хортицькі дзвони

Хортицькі дзвони (11)

А вiд тебе, коли вже не жарко I дощi накрапають дрiбно, Раз на рiк прилiтає аркуш: Мабуть, я ще тобi потрiбна –   Як, скажiмо, крига на Пiвночi, Чи, примiром, пiсок в пустелi… Рудуватим крилечком пiвнячим Стрiпонулося сонце на стелi…   Мабуть, зрiдка про мене згадуєш, Коли сон тривожний насниться. Ти моєю прикриєшся зрадою, Прошепочеш: “Вона, чарiвниця!   Не втечу…
Земля, непорочна й свята,Стелилася горiлиць…Цiлуючи спраглi вуста,Ти пив iз них смак полуниць.   По небу туман блудив,Як марево, вис на гiлках,Фарбуючи в колiр зливТремтiння в моїх очах.   Було… Та тепер не так –У плач переходить спiв,I той полуничний смакIз вуст твоїх вiтром злетiв…   У келихах знов гiркота,I ти лише в снах, як колись,Цiлуєш солодкi вустаIз присмаком полуниць.