Останнім часом мені здається,
що слів не треба.
Хіба покличе останній щезник.
І то – з-за гребель.
Хіба зупинить чужий годинник
мою хвилину.
Хіба відчую своєю – вкотре –
чужу провину.
Останнім часом змовкають речі,
що говорили.
Я майже стишуюсь. Дослухаюсь.
Я заздрю пилу –
Він доторкається. Відчуває.
А що щезає –
Він має пам’ять. У подарунок.
Чи то – навзаєм.
Він розлітається майже ніби
пташиний щебет.
Останнім часом мені здається,
що слів – не треба.
6.09.07