Авжеж, не треба. Не треба дивитись в очі.
Це рятувало мене майже цілий рік.
Я вже забула, що хочу, шалено хочу…
Ну хоч би дотик! Нехай і в дитячій грі.
Я все чекала – пришлеш мені валентинку.
Або хоч слово. Або проклянеш цей шал.
Це ніби кара – чужу покохати жінку.
Втім, ти спасешся. Тобі хіба трішки жаль.
Велике діло – що терпнуть душа і руки,
Що важко навіть сміятися в унісон…
Життя – весела і дуже прикольна штука.
Ти просто грався – а я на кінці ласо.
І от сміюся, і сльози начеб од сміху,
Твоїм торканням веду нечисленний лік.
І маю втіху, поцуплену потай втіху:
В душі, мов опік, єдиного слова слід.
1.02.08