Все ті ж зупинки і трамваї.
Все ті ж обличчя на зупинках.
Чоловіки ще відчувають
Терпкий тривожний запах жінки.

 

Можливо, їх ввела в оману
Легка розкрилена постава,
Хвилясте прядиво туману,
Або й коньяк, долитий в каву.

 

Можливо, настрій. А чи нерви?
Жінки, обов”язки і діти?
Мене немає. Я померла,
Коли закрили очі літу.

 

Хто схоче – той за мене вип”є.
А втім, нема кого винити.
Не знає місто, що у липні
Мене скосили разом з житом.

 

Качають мед. Були обжинки.
Стерню лишилося спалити.
Те, що ви бачите, – не жінка,
А тільки вірші і молитви.