Нема. Не треба. Бачиш? Все так просто,
Немовби їсти синій виноград,
Немов переживать хворобу росту,
Де все – вперед, і хоч би крок – назад.
Нема. Не треба. Вихололі сходи.
Докір сумління – може, восени.
А на тепер – наворожить погоди,
В яку немає жодної вини.
І так – летиш. Тепла – легенькі схлипи.
Вогню й роси – та не для боязких.
І ти не схибив. І ніхто не схибив.
І не навчився їстоньки з руки.
Відтак – вогонь, що стерпить і закреслить,
І море, що і дасть, і відбере…
І лиш триває безсумління чесне
Та перше листя падає з дерев.
Серпень 2008