І поки ми падали, світ опинився – десь.
Десь там, де не варто йому би було опинятись.
Він трохи втомився: було забагато людей
У цій божевільні – на цілу планету – палаті.
Він втік потихеньку: ще б пак – ми його не пасли.
Він дико сміявся – цілком невротичний анамнез.
Єдиний нюанс: ми у ньому спокійно жили,
Допоки не стало занадто вже… пахнути нами.
Було так кумедно: ось тільки-но біг по траві.
Сміявся. Кохався. Родив. (Чи то був чоловіком?)
Все просто. Все ясно. Сміється оновлений світ.
Іще убезпечений від підглядання крізь вікна.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)