Остання, найрозмінніша з монет
По мандрах – згаслим сонцем на землі…
Я майже полюбила Інтернет –
Як люблять дощ. Бо в нім не видно сліз.
А той, хто взяв і витрусив з міхів
Із непотрібним мотлохом чуттів,
Без жодних слів, без намірів лихих
Давно пішов. Мені здалося – втік.
Дощить. І повертає на сумне.
В калюжах – зорі. У калюжах – лід…
Я лиш боюсь, не вистачить мене –
Якраз мене! – на постіль або хліб.
З моїх безсонь, розсипаних вночі,
Росте полин. Гіркий і запашний.
В Інеті – тиша. Скайп також мовчить
Укупі з тим, хто винен без вини.
Тож – не пристало плакати мені:
Напевно, в нього є що віддавать
За постіль, хліб… За лід і перший сніг,
В якому сліз вже точно не сховать.
19.11.12
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)
- Дивна ніч в Пісні (16.02.24)