Така тендітна тиша поміж нами –

Нечутний сміх гірського кришталю.

Вона дзвенить стривоженими снами

Від «Ну, привіт!» до просто – «Я люблю».

 

У ній відбитком – ніжність опівнічна

І всі слова, що в поглядах мовчать...

Такі вже ми, моя незвична звичко, –

Непевна певність. Сонячна печаль.

 

Таке мовчання – майже невагоме

Сполоханою пташкою летить.

І я вже вдома – майже як не вдома.

Як сталося, що мій притулок – ти?

 

Що наших снів блукати берегами

Я полюбила більше від світань?

Твої вагання… І мої вагання…

Й одна на двох уже-не-самота.

 

Та прийде мить – і облетить полуда.

Вона вже близько ця тривожна мить –

Незвична звичка. Небуденний будень.

Непевна певність завтрашнього – «ми».

 

19.06.12