1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
08 листопада 2013

Я заплющую очі

Оцінити
(7 голоси)

Я заплющую очі

А спогади

в'ються утіхою

Горобиної ночі,

Коли страшно

птахам попід стріхою

 

Коли

дуб серед гаю

Затуляє обличчя

долонями

А дощі достигають

важкими холодними

гронами

 

Коли щуляться липи

І верби все

струшують косами

Мені хочеться в літо –

Під зливу –

пробігтися босою

 

І співати. І в очі

Своєму сміятися

лихові

Горобиної ночі,

Коли страшно

птахам попід стріхами

 

Все відчуваю

себе дівчиськом –

простоволосим,

босоголовим,

 

Кожен четвер мені –

досі чистий

Кожне неспання –

у ловах на слово

 

Все мені мариться –

стежка,

та сама

Трішки пробігтись –

і яблука пахнуть

Трішки не спати –

й насвариться

мама

Трішки ще –

і озветься та

птаха –

Ми з нею завжди

стрічали світанки

Ніч же ділили

із коником –

співом

Ночі - ті мчали

Учвал – і доранку

 

Дні пахли медом

і білим наливом

 

А вечори – витікали

поволі

Медом із вікон,

що гасли потроху

Поміж пасльоном.

Поблизу квасолі

У картопляну

серпневу епоху

 

Що не згадала?

Ще сояхи вибить

І обчухрати

кукурудзиння

І щорання прокидатися,

ніби

Світ – лише твій.

На сьогоднішню

днину

Ну а на потім -

казала бабуся –

Ти не загадуй.

Вже якось та й

стане...

Що то – дівчисько!

Уже не журюся

Що то – доросла.

Яким буде - ранок

 

24.07.12

Детальніше в цій категорії: « Певно, груші вже достигають Дивися »