Я отямилась щойно на березі сну.
Навкруги – недитяча казка.
Я тону в цьому погляді, справді тону.
Порятуйте мене, будь ласка!
В цьому погляді бризками – ніжність і сміх.
І на денці іще – невловимо –
Що одні ми. Одні. Ми самі серед всіх
Із розкритими настіж очима.
Що віднині не треба ні сліз, ні вина.
Якщо хочете – ніч відкоркуйте.
Я б хотіла цей погляд допити до дна,
Але спершу мене порятуйте.
Від німого бажання, пролитого в ніч,
Від гарячого дотику пальців
І від того, що більше не можна мені
Обирати тривалість дистанцій.
Я тримаюсь зі всіх. Я кажу собі: – Ну!
В тебе вийде. Ти можеш. Ти сильна…
Я тону в цьому погляді. Справді тону.
І – щаслива. Хоча й божевільна.
29.05.12