Не треба слiв, пророщених в теплi,
Пустопорожнiх дзвоникiв на збруї –
Ти ж не питаєш вазу на столi,
Чому вона за лiтом не сумує,
Не докоряєш стомленим дверям,
Що зустрiчi з тобою не зрадiли…
Ти зайвих почуттiв безглуздий крам
Розмiнюєш на дотики до тiла.
Як їх багато: промiнь, вiдблиск, снiг,
Тепло крижини, наче нiжнiсть ката…
А я вже так стомилася од них,
Що втому перестала вiдчувати.
То що? Я занiмiла. Я мовчу.
Напнулася на лiжку, мов вiтрило…
Чого ти хочеш? Запитай свiчу,
Чому вона на ранок догорiла.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)