Ой люлі, люлі, синочку милий …
А вже ж твій коник голівку хилить,
А вже шовкові всинають трави,
Є місяць в ставі і є на над ставом –
Хитає сонько його за роги,
Вляглася спати курна дорога
І трусить чубом горіх сердито:
Поначіплялись зірок на віти,
А єдна впала в мої долоні …
Там в небі циган ганяє коні:
Підкови – зорі, у зорях збруя …
Лиш ти далеко, мене не чуєш.
Спалю я очі загаслим криком –
Сама ж казала: “Рости великий!
Ой, люлі, сину, заснути треба –
Зростеш великий, аж ген під небо,
Зростеш великий, зростеш високий,
Та й підеш, сину, у світ широкий.”
Замовкну, любий, зітхну безсило:
Сама ж я долю наворожила.
Травень 1993