Так не можна, що ти робиш, моє серце!
Я ж і так уже тобі програла в герці.
Подивися: я босоніж, на аркані.
Очі плачуть. Очі дикі. Очі п’яні.
Щасливіші всі бурлаки, всі лакузи.
Божевілля в’яже краще за мотуззя.
Божевілля припинає – не зірватись.
Хто я? Де я? Як могла раніше зватись?
Так бредуть лиш полонені після бою…
За тобою. За тобою. За тобою.
Так приречено. Довічно так. Досконно.
Я й забула: ти – людина. Не ікона.
Без надії. Без питання. Без причини
Ти зловив мене не пасткою – очима.
Сміх в твоїх, а під моїми – темні кола.
Як я хочу і не хочу в Дике Поле!
Там вітри летять розкрилено і вільно.
Там цілує мої ноги кожне зілля.
Там вирує і дзвенить пташине скерцо…
Ти забрав мене у мене, моє серце.
21.02.07