Брама плаче. Рипіння стікає
По стовпах іржею і брудом
Видихають залізні груди
Пил і порох, намиті віками
Місто кориться. Стелиться місто
Під залізні кроки прогресу.
І поволі марніє Всесвіт
Ніби жах викривляє риси
Дорогого комусь обличчя
Вересень 1996