Знати й забути – ну що може
бути прекрасніше?
Тиха вечеря.
Дім. Телевізор. Сім’я.
Хто його знає –
що тáм було з нами, вчорашніми.
Може, у снах
собі інша пригадуюсь я?
Знати й забути.
Ні тіло, ні душу не мучити.
Бути спокійною.
Мріяти сито про все.
Тільки у вухах
болить і болить мені музика
Й часом – розмовами –
дивний сміється акцент.
Оле-Лукойє
навшпиньки скрадеться, невидимий.
Сон кольоровий –
шкода, що усе в нім німе!
Бачу: пустеля
сміється мені пірамідами...
Як мені тіло
намуляв оцей постамент!
21.05.04