1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
09 грудня 2019

«КАВА» (цикл)

Оцінити
(2 голоси)

Це божевілля –

жовті будинки

з сірими вікнами

кава із сіллю

хочеш, ця жінка

спогади викине –

 

мотлох і сміття

суглинок болю

крики зволожені

сльози їй витреш –

чорну сваволю

непереможену

 

шмаття асфальту

чорними пальцями

вечір цей шарпає

небо зі смальти

в місячних п’яльцях

кинута картами

 

хитрощі мавок

зловлять не кожного

в жовтому листі

долю на каві

я виморожую

гірко й невиспано

 

сонце скривавлене

б’ється за горами

плодом невизрілим

чорною кавою

чорною-чорною

ніч наша вистигла

 

бачиш ? на денці чашки

в кавовій гущі –

то ми

темно. дихати важко

ми невсипущі

серед зими

 

чуєш? там за стіною

спить порожнеча

мовчить

з волі придурка – Ноя

вчинимо втечу

вночі

 

змії, коти і птахи

тепло примовкли

сплять

мов в опівнічних жахах

жмаканим шовком

мій переляк

 

ліжко замостиш травою

квітку чортополоху

кинеш мені

бачиш? нас тільки двоє

тепло і вогко

схлипує ніч

 

ранок. вихлюпну каву

стане між нами

вічне «якби!..»

знову мене ошукала

своїми снами

ніч ворожби

 

***

 

сонно покличу я

чом ти не йдеш

ах як коричнево

сходить цей день

яблуко місяця

долі впаде

ах як невиспано

сходить цей день

 

ах, як безжалісно

сходить цей день

сонячним колесом

в небо гніде

ах як безболісно

сходить цей день

в хмарах запалиться

сяйво руде

чуєш? за вікнами

прокидається натовп

потріскує сухо

кроки мов постріли

шукаю халатик

плетуся на кухню –

мити посуд

 

кружляють

втомленим вальсом

в хатньому затишку

залишки галасу

повільно

злизую з пальця

коричневу цяточку

прокидаюся

 

***

 

Поза нами нема нічого

Світ колись існував – але зник

Час – сліпий божевільний візник –

Поганяє гнідих швидконогих:

Летимо без дороги крізь ночі

Розлітається мокра пітьма,

Зазирає допитливо в очі –

І у них, мов у дзеркалі, бачить

Чорну безвість у сивих димах,

Божевілля скривавлений мак,

Дику пристрасть тривожно-незрячу…

Ми самі серед ночі. А значить

Навіть світу уже нема

 

***

 

Навіть світу уже нема –

Бо нема початкового слова

Ми забули його випадково

Там, де ніч народилась німа

Хоч існує химерна примара,

У яку ми прийшли крадькома,

Келих болю терпкого на смак,

Забуття зеленавого чара,

Білі квіти, що скоро зів’януть

Подих кави між нами двома

І мовчання гіркий аромат

Зазирни в неіснуючий ранок –

І побачиш, як казку різдвяну

Виворожує нам зима

 

***

 

Поза нами немає нічого

Навіть світу уже нема

Виворожує нам зима

Цей нектар забуття золотого

Ми п’ємо. Мовчимо і п’ємо.

Відчуваємо п’яну потребу

Говорити собі і про себе

Лиш очима і подихом, мов

Не існує ні звуків, ні слів –

Тільки погляду хмарне небо

Тільки вій почорнілі стебла

Тільки кава на чорнім столі

Тільки навпіл поділений хліб

Ми з тобою – і вірші для тебе.

 

***

 

Міста мого золотистий вулик

Нас не врятує, бо

Де нам подітися? Безпритульні

Ми і наша любов

 

Де нам податися? Між ліхтарями

Ми заблукали знов

Грудень старий обвіває вітрами

Нас і нашу любов

 

Ми серед цих передсвятних суєт

Скнієм – єдині либонь…

Казка різдвяна хіба врятує

На і нашу любов

9.10.97