Ну, так. Ми розчинилися у ритмі.
Хай навіть – розчинилися у зливі.
Ще можна научитись говорити.
Навчитися ж мовчанню – неможливо.
Ну, так. Ми дослухалися звучання.
Ми нас в акорди вписували чесно…
Та треба народитися – з мовчанням,
Одним на двох. Одним на цілий всесвіт.
Ну, так, було відстроєно гітари.
Та далі – за єдиної умови:
Найбільшу кару з найціннішим даром
У поспіху не сплутать випадково.
Що далі – далі сни і кілометри.
Що потім – унісон чи суголосся?
Розмов безсонних опівнічні нетрі
І усміхи мовчань у високості.
І ніжності терпкої безпричинність.
І тінню нас – мотив на нотнім стані:
Промовчати, зливаючись очима
Ніжніш і неминучіш, ніж – вустами.
28.05.12