Колись давно він жив у тім селі,
Де стигнуть в небі сполохи лелечі.
Він був поетом: сіть звичайних слів,
Як мантія, йому вкривала плечі.
Спитаєте: «Де твори?» А нема, –
Ті вірші не помацаєш руками.
Була його поезія німа –
Отож і не розчули за віками.
Дорослим він здававсь жахливим сном,
Марою, що втрача ночами тіло,
Його взивали стиха чаклуном,
Хоч навіть в чорта вірить не хотіли.
Лякали ним дітей. Неначе звір,
Ходив наклеп, чутки повзли пихаті…
А діти набивалися у двір,
Аж в тім дворі ставало тісно хаті.
Що він казав? Ніхто тепер не зна.
Які казки злітали до малечі?..
Він жив у тім селі, де допізна
Вирують в небі сполохи лелечі.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)