Сьогодні вночі
ізнов приходило море
Все шарпало берег,
стриножене, наче кінь
І дихало тепло,
і брало губами зорі,
Довірливо тягнучись
до моєї руки
Тулилося море,
лизало пісок з долоні
Жалілося море –
ніяк йому не втекти
І я не сказала,
що заздрю його полону
І темно-смарагдовій
тиші його самоти
Я плутала пальці
у піняво-білій гриві
Немов обіцяла,
що ми таки утечем...
І небо стояло
таке стривожено-сиве
І сіль на вустах
лишала ледь-чутний щем
А сніг не вгавав.
А ніч малювала чорним
А втеча сміялась –
на відстані, звіддаля
З-за іншого світу,
де берег нічного моря
Лежить, мов вітрило
загиблого корабля.
16.03.10