Метелик бився об скло,
Пилок обсипався з крилець,
Потроху втрачало тепло
Безсиле маленьке тіло.
За склом – веселки вінок,
Ясні, кольорові надії...
Шалений смертний танок.
Останній ривок до мрії.
І більше нема вороття,
Замкнулось безвихідне коло...
Здається, його відчуття
Знайомі мені до болю.
Метелик уже не зліта...
Коли я прощуся зі світом,
Напишуть на камені: "Та,
Що також любила квіти".
1992