Звичка бути щасливою.
Як жахливо звучить!
Я тікала під зливою,
Погубила ключі.
Зупиняюся, загнана,
Та стоять не дає
Усміх, звично натягнений
На обличчя моє.
Перетворене таїнство
На блюзнірство і гріх.
Хоч вуста усміхаються –
Та не зірветься сміх.
Ось – кордон резервації.
Ось – уламки шляхів.
І лунають овації,
Наче стріли сухі.
Не своя поміж «лівими»,
Але «гвер» на плечі.
Звичка бути щасливою.
Як жахливо звучить.
1995