А любов моя, хоч і у комі, — жива,
Мов кімнатна рослина — сумна і безнеба.
Все пробачу собі — і гріхи, і слова,
Окрім того, що так закохалася в тебе.
Є величне кохання — мов зоряний шум,
Є жертовне кохання — за нього вмирають,
А про це — лиш безглузді зізнання пишу
І поволі-поволі підходжу до краю:
Крик… останнє зітхання… Шопенів “Прелюд”,
Небо з чорними смугами… стіни… сторожа…
Я себе зневажаю за те, що люблю
І позбутись цієї любові не можу.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)