Не говорю – сотаю відчуття,
Од світу вкриті темною габою.
Обтяла коси – мов своє життя,
Те, що було – до тебе і з тобою.

 

Мою весну відспівують гаї,
Кружляють дні у ламаному ритмі…
Незнана жінка в дзеркалі моїм
Із привидами вчиться говорити.

 

Усе шепоче, закликає їх:
Некликані, невпізнані, невчасні!
Гіркі слова – неначе й не мої! –
Йому віддайте, мов волосся пасмо.

 

 

Скажіть йому – простелено рушник.
Скажіть йому – збережено обручки.
Скажіть – мій темний, зболений двійник
Щоночі небо спогадами мучить.

 

Скажіть – щоночі двері відчиня,
Щоранку вітер просить до кімнати…
Скажіть йому, що наше кошеня
Заснути відмовляється без тата…

 

Ламаю нігті – зламую печать.
Ламаю пальці – скришую розпуку.
Обтяла коси. Привиди мовчать.
Лиш кошенятко моститься на руки.

10.05.12