От чого навчилася – чекати.
Час – він той ще вчитель, і хороший…
Вмію працювати без оплати.
Вмію познущатися – за гроші.

 

Непогані мала тренажери –
Щоб не розслаблятися вже точно.
А в партнерах – хоч кричи – стажери.
А начальством – хоч помри – заочник.

 

Далі – хочеш плач, а хочеш – смійся.
Далі – по життю, видать, судилось:
Щойно обживешся на обійсті –
На постій приб’ється полк служивих.

 

Те премудре, а оте – пихате.
Є завжди й оте, яке все знає…
А по тому – хоч тікай із хати:
Кожне із путівкою до раю.

 

Друга би втекла – а я привикла.
Я до того ставлюсь як до праці:
Ну, буває – заплювали вікна,
Ну, бува – нагидили у таці.

 

Скільки їх уже – по нашій хаті!
Загуло – не лишилося сліду…
Ну, помити. Ну, позамітати.
Ну, позатирати мальовидла…

 

Все – те саме. Звичність круговерті.
Із цвітіння – в яблука налиті.
Плюнути услід. І розітерти.
І укотре хату побілити.

 

І на ранок втішитися: чисто –
Наче на Великдень. От і свято…
Люди добрі! Може. Час навчитись
Ввечері ворота зачиняти?

 

24.08.12