1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
14 червня 2016

Три роки тому відійшла у Вічність Марина Брацило

Три роки тому в ніч з 17 на 18 червня 2013 року відійшла у Вічність українська поетеса та пісняр Марина Брацило (Нога). У слідства і по сьогодні відсутня відповідь щодо обставин її трагічної загибелі, адже як і у більшості подібних справ, матеріали розгляду десь поділися…

Волею долі Марині судилося народитися на легендарній Хортиці, кожного дня відчуваючи її незриму тяжійну силу, підживлену домашньою атмосферою любові, шанування знань та мистецтва у всіх його проявах.

З малечку, відвідуючи домівки своїх бабусь і дідусів, вона отримала нагоду доторкнутися до духовних родинних традицій, пам’яті махновської вольниці, споконвічної величі таврійських степів. І все це не забарилося відбитися в поетичному слові, яке з самого дитинства стало вагомою часткою її життя…

На початку червня виповнилося 25 років її офіційного входження в літературу, яке зазвичай рахують від дня першої публікації. Вперше вірш юної поетеси із промовистою назвою «Україно моя» 8 червня 1991 року надрукувала запорізька міська газета « Наш город» . Його віншували рядки, які стали у майбутньому для дівчини життєвим гаслом:4

«Незбагненне і кличне

Невмируще ім’я –

Моя Мати Велична,

Україно моя!»

Тож не випадково Марина Брацило, відчуваючи всім своїм єством вітри величних змін, які прийшли на Україну разом і Незалежністю, потужно ввірвалася у гурт поетів – дев’яностників, що згуртувалися навколо видавництва «Смолоскип», підтриманого українською діаспорою та Спілкою письменників України. Це середовище огранило її перші кроки у віршуванні українською, поволі привело і до авторської пісні. Творчий хист юної поетеси помітили і підтримали кращі представники запорізької поетичної школи та вміло спрямовували юний творчий порив, адже їх Мариночка була першою українською поетичною ластівкою зрусифікованого Запоріжжя.

Конкурси та перемоги у поетичних та музичних творчих конкурсах лише додавали дівчині впевненості. В підтвердження зрілості її творчості, в 19-річному віці, Марину Брацило було прийнято до Спілки письменників України. Так потроху із звичайної запорізької дівчинки виросла справжня українська мисткиня нової генерації, активний учасник вітчизняного літературного процесу, палкий популяризатор українського поетичного слова, а в буденному житті - високопрофесійний літературний редактор.

3 20 років тому, на початку літературного сходження поетеси, її літературний наставник, поет Анатолій Рекубрацький написав у посвяті з нагоди виходу її першої поетичної збірки «Хортицькі дзвони» :

«Лети увись, Маринонько, лети.

Тяжіння сонця хай все дужче вабить,

Де ждуть тебе незвідані світи

Й тяжке і незбориме слово правди…»

І все коротке життя поетеси було цим «сонце тяжінням»… Сім її поетичних збірок, близько ста пісень, рукописи, які ще слід видати, віддзеркалюють генетичну пам’ять її українського родоводу. Хоча в її поезіях і піснях безліч пророцтв про свою власну долю та майбутні тяжкі випробування нашого народу, вона була сповнена віри в «шовкову державу», якою, була переконана поетеса, стане Україна… В одному із своїх останніх ессе Марина залишила нам напутнє слово, як таку державу побудувати:

«Чуєте: «Ой, роде наш красний,

Роде наш прекрасний…»? – Це про нашу землю – співучу нашу матір. Будьмо ж родиною – великою, складеною з менших, міцною, люблячою – і ми пребудемо в віках, бо ми були, є і будемо вічні в своїй пісні, в своїй любові і в своїй прекрасній невмирущій родині.»

2 І доказом правдивості Маринчиних слів є те, що сама вона всі ці три роки – без неї – жива! Жива піснями і віршами, які постійно звучать, жива своїм поетичним веб-порталом www.bratsylo.com.ua, трирічним поступом Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні «Хортицькі дзвони», що носить її ім’я, літературною студією в рідному Запорізькому національному університеті, сторінками в соціальних мережах, створеними в пам'ять про неї, стежиною, витоптаною шанувальниками до місця її поховання на улюбленій Хортиці, пам’яттю в серцях рідних, колег, друзів… І це закономірно, бо всі ці три роки світла християнська Маринчина душа продовжує обдаровувати нас своєю любов’ю.