Так проростає біль
Крізь суглинок смерти
Я не умію вмирати,
А отже – померти
Є колискова
На кожну біду і втрату
Є замовляння
Супроти дощу і страти
Є відчування
Останніх у світі ліктів
Хтось ще штовхає
А сміх завмирає млосно
Є гільйотина – остання
І вірні ліки
Є відсування
У зболений інший простір
Є забування
Останніх у світі істин,
Хрускоту пальців
І тіла смішних уламків
Бачиш – це хліб,
Якого тобі не з’їсти.
Так проростає біль.
І по цьому – клямка.
12-14.07.03