Я, мов поні ота, – по колу.
Все непросто, ой, як непросто!
Твій низький хрипкуватий голос, –
Він сумний, як в усіх дорослих.
А хотілося ж так дитячо,
Неприховано так радіти!
Подивлюся – у тебе очі
Мовби спили зимовий вітер,
Мов геть чисто забули усміх,
Наче дивляться у завію –
Мовби терня у сніжнім хрусті,
Очі… Знаєш, а я ж зумію
Закружляти, заворожити…
Ти мене ще не знаєш, мачо!
Тож – до зустрічі серед літа.
Не забудь прихопити м’ячик!
15.03.07