Застуда з вікон протягом сифонить:
Чого ти хочеш? – вересень уже
Ні, доброго не скажуть телефони –
Навряд чи відстань ніжність збереже
І ти ввімкнеш, як трохи заскучаєш,
І стисне горло спазмами плачу
Магнітофон або зі свистом чайник,
Аби сусід істерики не чув
Рвонеш кватирку: к бісу холод! Душно!
Хіба одна порада від біди:
Відлупцювать гуртожитську подушку,
У всьому – всьому винну, як завжди
Не спати через музику і авто,
Тулитися щокою до стіни,
Щоб якось перебутися «до завтра»,
Наплакатись і знову подзвонить
І бігти, спотикаючись об кроки,
І гріти в серці дрібочку тепла:
Я скучив! Ми не бачились сто років!
Ну що ти! Ну будь ласка! Ну не плач!
– Що там нового? – (Тихше. Тихше. Чемно.)
– Ну як ти там? – (Триває марафон)
Не плачу. Чесно. Що? Скучав страшенно?
І вчора також? Чортів телефон!!!
Вересень 1999