В ніч з 17-го на 18-те червня 2013 року закінчився земний шлях мисткині Марини Брацило (Нога).
В сучасній українській літературі вона відома, як поетеса та авторка-виконавиця з Хортиці. Вона відносила себе до неоромантиків з першого покоління відродженої незалежної української держави.
Її творчий поетичний та пісенний спадок має потужну етнотекстологічну основу та вражає рядом влучних пророцтв:
Отак взяла і померла:
Ну, знаєте, як буває.
Тужили в місті за нею
Тролейбуси і трамваї,
Автобуси, електрички,
Засоби автостопу,
Татко, гітара, сестричка…
Ну, може, ще пара хлопів:
Пообіцяла – й не встигла
(Правда, не з власної волі)…
Ткались на персах стигми,
Маки вцвітали в льолю.
Ґави заціпило й меви.
Тиша снувалася шовком.
Отак взяла і померла.
Місто було у шоці:
Їй не було світлофорів,
Дурнів, героїв і злиднів…
Коли вже заткнуся? Скоро.
Свято було за три дні.
24.04.02
Марина Брацило загинула в часи президентства Януковича – «(Правда, не з власної волі)…», коли всім, хто відчував себе українцем, було непереливки… Дізнавшись про її відхід у Вічність, «…Місто було у шоці …», «Тужили в місті за нею…», і тужили не лише в Запоріжжі… І дійсно «Свято було за три дні…» – це сталося за 3 дні до Трійці…
Як тут не повірити у фатум, у прописану на Скрижалях історії нашу власну долю і у такий короткий, відведений їй життєвий шлях, який Марина встигла по вінця наповнити своїм самобутнім творчим доробком, сонцесяйною посмішкою і палкою любов’ю до України…