1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
13 липня 2011

Тс-с, пам’ятаєш

Оцінити
(4 голоси)

Тс-с!.. Пам’ятаєш, як опадала осінь, –
Вкотре прийшовши так небажано-світло?
Колись у мене було ось таке волосся –
Бачиш? – листя верби, що тріпоче на вітрі.
Ні, я таки пам’ятаю осінню тишу
Там, де немає більше і спогаду моїх кроків.
Пам’ятаю, як вітер, неначе миша,
Тихо шукав тепла у заметах високих –
Цілу осінь тоді перемітали листя
Вулицею врізнобіч, скирдували, мов сіно:
Буде на зиму трохи осені, трохи міста,
Що ще не вистигло, буде запах осінній...
Так врешті-решт вростають світлини в альбоми –
Бажаннями зберегти, зігрітись, коли зимнішає,
Літом, водою, пам’яттю рідного дому, –
Хоч би і болем, який вже пішов раніше.
Так, я її пам’ятаю, таку спокійну –
Осінь Гессе, Моцарта і Кортасара,
Коли я була доросла і самостійна,
Зналася на хлопцях, коханні і чарах,
Думала, що тепер все отак і буде –
Бачитися все рідше, телефонувати частіше,
Годинами розмовляти, немов зрікатися бруду
Дотиків і обмов. І вітер, мов миша...
Втім, не про це. А точніше, про це, та не тільки.
Просто за вікнами осінь – така пристойна:
Пані, що не відає, як це – горілка під кільку,
Збиті акорди, співи, як і гітара, розстроєні...
Пані – печальна, тратить красу і листя,
Сірішає небо й повітря, паркани, фасади...
Пам’ятаєш, як ми цілувались очима на відстані міста,
Лишаючись дітьми серед едемського саду?

4.11.04