Будемо бавитись
в ладки і хованки,
Будемо мріяти –
наче колись:
От, мовляв, зорі
і коник підкований,
Верби, калини,
тепло ковили...
Як воно мріялось –
легко, закохано.
Пальці й вуста
ворожили слова.
Ночі без сну
не томили нітрохи нас...
Думаю зараз:
чи я ще жива?
Відповідь є,
та чи варто запитувать:
Просто забулось,
пішло, загуло...
Будемо птахами,
будемо квітами.
Так по-дитячому.
Як і було.
09.04.04