1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
14 червня 2012

Пенелопа

Оцінити
(3 голоси)

Я сотаю у кроснах свій біль опівнічний –
Мов усе ще чекаю свого Одіссея.
Долітають хмільні голоси чоловічі
Із бенкетної зали до спальні моєї.

 

Теплий спогад проступить на шкірі шарлатом.
Очі висушить вщент недоплакана мука.
Доведеться на ранок таки обирати.
І дарма що ніхто не напне того лука.

 

Далі справа по справі і клопіт за клопіт.
Де ще стиха поплачу, а де й порадію…
Чи була ти щаслива, скажи, Пенелопо,
Тим, що мала надію. Хоча би – надію.

 

Не повік – самоти. Хоч і щастя – не дуже.
Це – як сонце і дощ з того самого неба.
Колисатиму сина від іншого мужа.
Колисатиму біль, що лишився від тебе.

 

Та допоки – цю ніч перебути до ранку,
Кожну згадку про нас цілувати востаннє…
Тихо скапує кров із відкритої ранки.
Ось і квіти на килимі. От і світання.

30.05.12