13 травня 2015

Світлана Ремжина. Пісні від Марини Брацило - це її українська душа

Друк

Світлана Ремжина,

солістка-вокалістка Запорізького академічного

обласного музично-драматичного театру ім. В.Магара,

магістр з музичного мистецтва

Пісні від Марини Брацило - це її українська душа…

Огляд пісенної спадщини Марини Брацило для конкурсу

нарисів про самодіяльних композиторів України (2015 рік)

Її і сьогодні називають зірочкою, що яскраво світить на мистецькому небосхилі, не дивлячись на відхід у Вічність. Моя розповідь про Марину Брацило (Ногу), українську поетесу та пісняра родом із Запоріжжя, чиє життя трагічно, за невідомих обставин, обірвалося у м.Київ, де вона жила та працювала, на 37 році у червні 2013-го.

Напрочуд несподівано та стрімко ввірвалася Марина Брацило в творче життя Запоріжжя щоб у 1997 році, у 19-річному віці, стати наймолодшим членом Національної спілки письменників України - чого нікому не вдалося повторити і до сьогодні. Відома в Україні та українській діаспорі запоріжанка, прийшла в поезію ще з дитячих років. У 23 роки Марину Брацило було включено Біографічним інститутом США до номінації «Жінка року» та Міжнародного словника видатних особистостей, її творчість також ввійшла до ряду вітчизняних поетичних антологій…

Марина Брацило добре знана у літературних колах України, як переможець ряду Всеукраїнських поетичних конкурсів і фестивалів, автор численних публікацій у вітчизняній періодиці та семи поетичних збірок, а також активний учасник літературно-мистецьких акцій.

Та поряд із поетичним словом Марина одночасно потужно заявила про себе на фестивальному музичному видноколі, як поет - пісняр із цікавим автентичним доробком близько ста авторських пісень. Її перші пісні на козацьку тематику, написані ще до проголошення Україною Незалежності у 1990 році, одразу здобули визнання. Найпотужніша з них - «Дума на зруйнування Січі» - сьогодні звучить у виконанні знаного в Україні Ансамблю народної пісні та побутового танцю «Оксамит» (худ. кер. Лариса Купчинська). Ця пісня та ще дві з козацького циклу пізніше ввійшли до видання: Добірка пісень/Сучасна запорозька козацька пісня./ – Запоріжжя: Дніпровський металург, 2001.

Юну авторку неймовірно схвилювала правдива історія ліквідації Катериною ІІ форпосту козацької вольниці і дівчина, без усяких пересторог з огляду на ще не зовсім слушний час, знаходить виразну поетичну та музичну фольклорну форму для свого трактування цих подій. ЇЇ головний герой – козаченько, один із січовиків, який у могилі високій «знайшов собі спокій» і якого оплакує його кохана. Авторка, яка глибоко симпатизує своєму герою, виказує власну точку зору на ці драматичні події:

Вбитий бо він - птахи сірі -

Не вас же карати -

Московитом, а по вірі

Вбитий своїм братом…

Ой, чи спиться в Московщині?

Бодай ви не встали…

Спіте..? Що ж ви учинили -

Братів повбивали...

Якщо оцінювати якість твору, написаного авторкою у 13-річному віці(!) за його актуальність, то на жаль, що ще сьогодні може бути більш актуальнішим… Цю та більшість подальших пісень, на які будуть посилання, можна почути на авторському сайті Марини Брацило у розділі «мультимедіа» за посиланням: www.bratsylo.com.ua).

Творче сходження Марини Брацило у авторській пісні почалося в 16 –річному віці з перемоги на І обласному фестивалі молодих виконавців «Зорепад» у 1993 році в рідному Запоріжжі. Не забарився і перший значний успіх всеукраїнського рівня – ІІІ місце на Міжнародному пісенному фестивалі «Доля» у жанрі авторської, бардівської пісні та співаної поезії. Марина дуже пишалася цією перемогою. Адже саме в цей час свої перші відзнаки там також здобули Ані Лорак та «Пікардійська терція». Далі юна піснярка виборює ІІІ місце у жанрі авторської пісні на Всеукраїнському фестивалі сучасної пісні та популярної музики «Червона рута – 95». На жаль, не дивлячись на завіряння організаторів щодо її обов’язкової участі у завершальному етапі конкурсу, через тогочасну концепцію фестивалю та певний «неформат» Маринчиних пісень, дівчині не вдалося піднятися на щабель вище. Та вона не занепадає духом і у цьому ж році отримує Диплом глядацьких симпатій фестивалю авторської пісні молоді та студентів «Вагант-95» у м.Дніпропетровську. В 1996 році – вона вже як Дипломант 2-го фестивалю авторської пісні та акустичної музики «Срібна підкова» у Львові, отримує визнання за артистичність, авторський текст та композицію творів.

Розуміння того, що голосові дані не дозволять їй стати знаною виконавицею, наявність невеличкої артикуляційної вади, та скоріше, надзвичайна природна скромність, не дозволили Марині зробити авторську пісню своїм першим пріоритетом - вона вибрала передусім літературну стезю. Однак всі її публічні виступи завжди носили синтетичний характер і являли собою поетично-пісенні композиції, що дозволяло збирати авторці переповнені зали…

На початку київського періоду в житті Марини сталася найважливіша подія - вона знайшла свою пару. Її обранцем став Юрій Нога, теж поет, однодумець, керівник молодіжних творчих проектів видавництва «Смолоскип», з яким вона, просуваючи фестиваль живої поезії «Молоде вино» як поет, автор-виконавець та член журі, об’їздила всю Україну. У Марини була величезна потреба в розвитку літературно –мистецького середовища в Україні. Декілька років їй пощастило бути організатором

літературно-мистецьких вечорів у видавництві «Смолоскип», багато років вона була душею літературної секції щорічних Ірпінських семінарів. Вона не шкодувала сил та часу на пошук обдарованої поетичної молоді в команді організаторів Всеукраїнського фестивалю живої поезії «Молоде вино», не оминала і рідне Запоріжжя, підтримуючи сформований у літературних колах імідж Запорізької літературної школи та заронені ж нею у Запоріжжі паростки української авторської пісні.

Більше ніж за 20 років своєї творчої діяльності поетеса та пісняр оспівала запорозьке лицарство, велич південних степних просторів та найкраще для неї у світі Азовське море. Її творчості притаманні глибока закоріненість у витоки свого родоводу, безмежна любов до рідної землі, широка палітра добре відомих кожному українцю символів та оберегів, щирість почуттів та віра в те, що добро завжди перемагає зло.

Професійну освіту мисткиня отримала на філологічному факультеті ЗНУ та в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАНУ (відділ етнології).

Своє місце у музичному середовищі їй допомогло знайти навчання у музичній щколі №3 м.Запоріжжя, де і сьогодні пам’ятають свою здібну ученицю, яку всім викладацьким складом вмовляли вступати до музучилища. Далі кроком до пізнання майстерності були студія авторської пісні при університеті під керівництвом Олени Алексєєвої, сьогодні добре знаної в Україні та близькому зарубіжжі, як художнього керівника Театру поетичної пісні, а також славнозвісна музична студія «Юність» Володимира Артемьєва, Заслуженого працівника культури України, який допоміг свого часу огранити талант Тетяни Недєльської, Володимира Панайотова, співачки Альоші, фронтмена групи «Хорта» Андрія Лободи та багатьох інших талановитих початківців.

Щораз, коли звучала поезія та авторська пісня Марини Брацило, у слухачів поставало одне і те ж запитання: звідки все це до неї прийшло? – на що поетеса відповідала: ми всі родом із нашого дитинства і завжди дякувала за все своїй родині. У вступі до однієї із своїх книжок вона це конкретизувала такими рядками: «Мала щастя народитися в 1976 році в Запоріжжі і бути аборигенкою легендарної Хортиці. У ранньому дитинстві захворіла на тексти, хвороба триває і понині. У проміжках між написанням шедеврів і просто поезій та пісень устигла закінчити дитячий садочок, школу, університет (ЗНУ) та аспірантуру. Існую між Києвом, Запоріжжям та махновським степом». А ще вона неодноразово згадувала татусеві авторські оповідки над її колискою, які приносили йому вітри із того степу, і які вона пізніше поселила у свої найперші письменницькі спроби. Незабутніми були також миттєвості від перебування на маминій роботі у Національному заповіднику «Хортиця», де та працювала головним хранителем фондів і особливо спілкування в створеному матусею молодіжному козацькому осередку «Запорозька вольниця» при якому діяв і жіночий гурт «Мальви».

З ранніх літ дівчинка була частим гостем у своїх дідусів і бабусь – у колишньому Дикому полі - гуляйпільських степах поблизу річки Гайчур… І саме там, у селі, відкрилося високе небо її поетично-пісенного обрію, бо вже в три рочки сформувався її перший літературний жанр – листи друкованими літерами, адресовані батькам, які вона їм звідти посилала до Запоріжжя. І саме тут їй відкрився у поєднанні сокровенний світ українського слова та пісні.. Тож мабуть не випадково свій перший дитячий записничок вона підписала так: «Песни Марины Брацило», адже тексти їй приходили разом з мелодією…

Саме тут Мариночка побачила запорізький степ і назавжди закохалася в нього! Пізніше вона так напише:

Степ… Немов праматерія, з якої творяться віки нашої історії (сліпучий міф. Чорне тло реальності), щоб знову розчинитися в ньому, коли прийде час.

Так скажу, брате мій, сестро моя: Степ єси і в Степ повернешся.

І її перші пісні саме про його велич, глибину, силу, відданість, незреченість та бойову звитягу... Їх зміст вже добре проступає у назвах: «А між нами степи безкраї», «Гей, вітре, братіку…», «Козацька прощальна», «Розкажи ти, зоренько…», «Ой ти козака люблячи» та ін..

Відданим популяризатором цих пісень раннього циклу, домінантою в яких є чудовий віршований текст, якому підпорядковується глибоко мелодійна музична лінія, є Дмитро Московцев – знаний запорізький актор, заступник директора Нового театру, член Спілки театральних діячів України. Ним на Маринчини пісні створено поетично-пісенну композицію, яка користується великою популярністю у туристів, її пісні у виконані Дмитра також звучать у екскурсії «Ніч в музеї» Національного заповідника «Хортиця».

Ця дотичність до козацької теми у Марини - від відчуття неповторної Хортиці, на якій вона виросла і яка проросла в плоть майбутньої поетеси яскравими візіями:

Блукаючи островом, розминаю в пальцях пучечок чебрецю…

Бодай запах, бодай найменший віддих минувшини…

Така безпорадність тут - серед безмежжя пам’яті! - «Серце України»…

Незабутнім стало для Марини Брацило відзначення у Запоріжжі 500-ліття запорозького козацтва. Саме занурення в козацьку історію та звичаєвість переплавилося у своєрідний поетичний та пісенний пласт.

З ранніх літ дівчинка усвідомила ще одну цінність – багатовікову українську православну традицію і згодом її слово розквітне мальвами, вишиваними рушниками бабусиної хати. Це потім вона дізнається про репресії, війну і повоєнне лихоліття, яке не обминуло її родину. Так у свідомість маленької дівчинки сторінка за сторінкою вписувалася вся багатостраждальна доля її роду, щоб згодом віддзеркалитися поетичним рядком та щемливою мелодією. Так, дійсно, чільне місце в поезії Марини займає тема свого родоводу, неперервності існування у Всесвіті її народу. Все, що оточувало дівчину з дитинства, сформувало її бачення

найголовнішого родинного оберегу - батьківського дому – нашої живильної сили впродовж усього життя. Пісня «Батьківська хата» - одна із останніх Маринчиних пісень. По своїй музичній побудові вона суттєво виходить за рамки авторської пісні, набуваючи риси сучасної популярної української ліричної пісні.

Завдяки слідуванню фольклорним традиціям, Марині Брацило вдалося створити ряд пісень-балад та пісень у жанрі романсу. В них автор з допомогою образно-знакових символів, які протягом тисячоліть наповнюють українську духовність глибоким змістом, підноситься над буденністю і занурює своїх слухачів у неповторний світ високих людських почуттів та розмірковувань про сутність життя. Саме в них в повній мірі проявляється притаманний українському етносу кардіоцентризм, завдяки якому ми більше дослухаємося до свого серця, ніж до розуму… Серед таких її пісня «Шарманщик», «Балада про криницю й журавля», «Балада про мудрість та юність», «Зоре моя», «Доню моя, доню» тощо. Ці пісні вирізняються особливою мелодійністю з елементами персоніфікації де найважливішим змістовним компонентом є діалог. Слова тут використовуються частіше всього у спонукальному способі, ніби закликаючи до спільних дружніх дій та спільного філософського завершення.

Із діда – прадіда українська душа, душа Маринки, світилася українськими звичаями. Добре знаючись на традиційній українській календарній обрядовості, авторка започатковує цикл обрядових авторських пісень: «Купальська повінь», «Свічка на столі горить», «Перелесник», «Тече річка за селом», «Нам не бути у парі», «Утомлений янгол», «Як весною скажу я», «Відьма» тощо. Цей матеріал Марина планувала використати в сміливому спарингу – музичній виставі «Ой доле моя дівочая…» за мотивами поеми Лесі українки «Русалка» та власної пісенної поезії. І ще є надія, що завдяки сподвижникам-шанувальникам її таланту цей проект вдасться втілити в життя.

Для творчості Марини були характерні і «пісні настрою», в яких вона передавала авторські емоції, свою точку зору на різні стереотипи життя, і серед них такі як: «Неволенька», «Що то зі мною, матусю», «Будем разом ми», «Все це не варто того, щоб померти», «Тебе покликав вітер» та ін..

Марина була щедро наділена даром Божим творити красу й усім своїм єством відчувала Божий промисел. Вона часто бачила себе в леті, разом із вітрами, на хмаринці або метеликом… Тому напрочуд органічними видаються її пісні на шкалт: «Храни тебя Бог и ждут небеса…» яку свого часу вона подарувала Андрію Любоді – телеведучому, фронтмену групи «Хорта» , а на той час просто колезі по студії «Юність».

Та часто Маринчина пісня просто віддзеркалювала сьогодення, а сама авторка виступала простим літописцем сучасності, виписуючи портрет свого покоління: «Знайди своє місто», «Держава сталевих снів», «Рожевий експрес», «Пам’яте моя», «Пісня про університет», «Схема метро», «Ми

втрачаємо друзів», «Місто спить» тощо. В своїх піснях вона проживала і своє, і чиєсь життя, шукаючи його вічний зміст…

Слухати її пісні було зрідні зануренню у глибоке життєдайне джерело, яке живить душу… Тому вони завжди знаходили свого слухача – чи лунали по радіо, чи звучали зі сцени, а чи просто на галявині на Хортиці чи у вибалку в степу…

Тож на сьогодні постало найважливіше завдання - максимально зберегти пісенний творчий доробок Марини Брацило. Цьому слугує робота з подальшого супроводу її персонального сайту, збір пісенного матеріалу, збереженого її рідними, друзями та шанувальниками. І на цьому шляху є вже перші успіхи.

На початку грудня минулого 2014 року в Запоріжжі відбулися дві події, пов’язані з вшануванням української поетеси та пісняра Марини Брацило.

2 грудня, до дня її народження, молодіжна студія «Юність» Володимира Артемьєва разом з творчою громадськістю регіону презентували аудіо диск «Марина Брацило. Пісні з Хортиці у переспівах митців запорізького краю».

ПК «Орбіта», де пройшла презентація і де нині знаходиться славнозвісна студія, що дала путівку на велику сцену ряду відомих виконавців, було обрано для Презентації не випадково. Саме в ній і Марина Брацило починала торувати свій шлях до авторської пісні.

Професійні та самодіяльні митці Запоріжжя відтворили творчий доробок Марини Брацило з дванадцяти пісень, щоб донести до сучасного слухача споконвічні людські цінності, які не змінюються в часі та просторі: любов до рідної землі, до своїх близьких та до коханої людини.

Світлана Ремжина, Олена Алексєєва, Дмитро Московцев, Анна Гайдук, Юрій Кривокрисенко, ансамбль української пісні та побутового танцю «Оксамит» представили шанувальникам мисткині пісні козацького циклу, пісні про родинні обереги українців, пісні-балади тощо. На презентації також відбулася передача аудіо-дисків із Маринчиними піснями закладам та установам, які популяризують серед молоді історико-культурні традиції Запорізького краю. (наразі готується до виходу в світ другий випуск «Пісень з Хортиці» у форматі робочих студій Марини Брацило у кількості 20 пісень).

Презентація відбулася в рамках проекту «Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони», Гала-концерт переможців якого пройшов у Запорізькому національному університеті 5 грудня 2014 року.

У Гала-концерті прозвучали вірші та пісні Марини Брацило, поезії та авторські пісні переможців конкурсу, відбулося їх урочисте відзначення. На ньому також виступили київські поети-члени Журі: Іван Андрусяк, Олена Степаненко, Оксана Куценко (Розумна) та почесний гість Сергій Пантюк.

У заході взяли участь і члени Журі - запоріжани: художній керівник Театру поетичної пісні Олена Алексєєва, співак та композитор, Заслужений

артист естрадного мистецтва України Анатолій Сердюк, а також ансамбль української пісні та побутового танцю «Оксамит» та ін.

Конкурс, який проходить за підтримки Національної Спілки письменників України, стартував 9 березня 2014 року в ознаменування 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря. До нього долучилося 27 молодих поетів віком від 15 до 25 років не лише із Запорізької області, а і з Львівської Чернівецької, Київської, Тернопільської, Хмельницької, Івано-Франківської областей.

Викликала увагу української творчої молоді і номінація «Українська авторська пісня». Свій доробок на суд журі представили молоді автори-виконавці з Київської та Хмельницької областей, Вінниці, Львова, Запоріжжя та Мелітополя.

Така увага до конкурсу з боку творчої молоді засвідчила, що ніша, яку визначено конкурсом, в Україні довгі роки залишалася незаповненою, оскільки організатори наголосили на необхідності сприяння прояву творчого потенціалу змолоду, як це показав життєвий приклад Марини Брацило. Раннє становлення поетеси та пісняра, як творчої особистості, яскравий талант, служіння рідному українському слову та пісні – це саме те, що має на меті пропагувати Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони» і який, за підтримки творчої громадськості Запорізького краю, організатори мають намір проводити в Запорізькому національному університеті щорічно. Бо ж добре знають: людина живе, допоки її пам’ятають…

Повернутись нагору