Лети увись, Маринонько, лети.
Тяжіння сонця хай все дужче вабить,
Де ждуть тебе незвідані світи
Й тяжке і незбориме слово правди.
Сьогодні - квіти. Завтра - колючки.
Така у нас літературна доля.
Та засівай щодня вкраїнське поле,
Щоби по нас не ставили свічки.
Щоб після нас ще дужче розцвіло -
І Хортиця, і наша Україна.
Бо нам рости. Бо нам - рости невпинно
Щоб не казали. Щоб там не було.
Нехай тебе обпалює снага.
Минуле наше – світле і похмуре.
Розстріляна не раз література
Нехай на плечі молоді ляга.
Роздай себе – і піснею, і словом,
І розтопи у душах людських лід,
Щоб, як казали нам – мужицька мова,
Могла іще раз здивувати світ.
Марино, знай, з якого вийшла роду,
Яке джерело в серці твоїм б’є.
Допоки є поети у народу,
Допоки і народ вкраїнський є.
1995-й рік, 28 жовтня