18 лютого 2016

Сергій Пантюк. Брацило. По той бік Хортиці

Друк

Розділ із поеми-есею "Дев'яностіада".

Емоція, сум, світла туга...

Від мого Сокільця

до твоєї Хортиці

сотні кілометрів вакууму.

Пішов би хоч через Крим, хоч через Київ,

та дзвонів знайомих майже не чутно…

Скільки б не тер маку,

його все менше й менше

у дірявій макітрі ночі…

 

А де твоя пісня, Маринко,

ота – степова, тужлива,

якою навіть моя бабуся

заслухалась-замилувалась?

Де блукає пухнастий твій голос

і очей золоті сонценята?

Який неосяжний спогад

тепло твоє здатен вмістити?

 

«Й чому ти не сватав Марину? –

сміялася потім бабуся. –

І файна, й розумна, й метка…»

Я раптом всерйоз замислився,

а ти делікатно промовила:

«Хіба нам і так погано –

постійно брататись-сестритись?»

 

Любов – то не завше кохання,

а ДоЛя – то тільки дві ноти,

що тихо знялися зі струн твоєї,

сестричко, гітари…

 

Не знаю, до кого Господь

більш справедливий:

до тих, кого забирає до себе

чи до тих,

кого залишає тут?

 

Якщо на тому боці світу,

де ти, Маринко, тепер живеш,

також є Хортиця,

то там має бути і Сокілець.

Але відстань між ними

не перевищує трьох дотепів,

двох чарок і одного стрибка

через купальське багаття…

Київ, 2016

* Ця поема Сергія Пантюка - поетичне бачення літературного процессу 90-х р.р. ХХ ст., сучасницею і однією із творців якого була Марина Брацило

Повернутись нагору