27 грудня 2016

Остання, найрозмінніша з монет...

Друк
Оцінити
(9 голоси)

Остання, найрозмінніша

з монет –

По мандрах

згаслим сонцем

на землі.

Я майже

полюбила Інтернет –

Як люблять дощ.

Бо в нім не видно

сліз.

 

А той, хто взяв

і витрусив з міхів

Із непотрібним

мотлохом чуттів

Без жодних слів,

без намірів

лихих

Давно пішов.

Мені здалося –

втік.

 

Дощить. І повертає

на сумне

В калюжах зорі,

у калюжах – лід…

Я лиш боюсь –

не вистачить мене,

якраз мене – на

постіль або хліб

 

З моїх безсонь,

розсипаних вночі

Росте полин.

Гіркий і запашний.

В Інеті тиша.

Скайп також

мовчить

Укупі з тим,

хто винен

без вини

 

Тож не пристало

плакати мені –

Напевно, є чим

в нього віддавать

За постіль, хліб…

За лід і перший сніг

В якому сліз вже

точно не

сховать

19.11.12

Повернутись нагору