22 серпня 2017

Потурнаку, Reqviem

Друк
Оцінити
(8 голоси)

Де ти був, як стогнала твоя Україна,

Не бажаючи впасти на збиті коліна,

І кружляли над нею зажерливі круки,

Коли дротом колючим кривавились руки?

 

А тепер ти вітаєш - знову в путах, безсилу...

Знаю, чому брехливі уста заніміли,

І чому говорити не будеш про те як

Розпинали на скелі кати Прометея.

 

І про те як до дикості чорної личив

На Месії вінок до блідого обличчя.

І про те, як вмирали за Правду і Волю,

І про те, що боїшся не зради, а болю...

 

І про те, що тепер називають "держава",

І про те, як насилу змивають цю "славу",

І про те, що лиш стали міцнішими грати,

Що життям плазування не можна назвати,

 

І про те, що земля наша стогне в крові...

І про те, що ти звеш себе сином її.

16.01.93

Останнє від administrator

Повернутись нагору