Я – парта. Ну, дерево. Чом би і ні?
Була колись. Росла у лісосмузі.
Ці написи зроблені на мені
Мабуть іще за часів Союзу
Студентські фантазії не припинить
Є в цьому процесі не тільки смуток
Я – парта, застигла історія днів
Тепер вже колишнього педінституту
У мене пенсійний засмучений вік
Проте, ще служу, бо нестача кадрів
Я – парта. Я зовсім не винна, що ви
Не так живете, хоча кращого варті
Я знаю, у тому й не ваша вина
То так вже ведеться на білому світі.
Пишіть про кохання! Надворі весна.
Мене все одно неможливо відмити.
Травень 1996