У світ – намистом кроків
І плетивом пісень,
Невивченим уроком,
Потрібним над усе
Нести у білу віллу*,
В сумні обійми сну
Себе – незрозумілу
І трішечки земну
Забувши присмак смогу,
Повіривши в мигдаль
І знати, що за рогом
Іще живе печаль,
Загорнута в години.
Та мусиш знати ти,
Що знов в її будинок
Я можу увійти.
*Біла вілла – в м.Ірпінь, в будинку літераторів
7.05.96
Публікується вперше