1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
03 грудня 2018

«ВІД НАС ТІНЕЙ НЕМАЄ НА СТІНІ»

Oleg Vyshniakov / Олег Вишняков

Почесний консул держави Ізраїль у Західному регіоні України

ФБ

2 грудня 2018 року українська поетеса Марина Брацило, чиє ім’я Американський Біографічний Інститут включив до Міжнародного словника видатних особистостей, святкувала б свій 42-й день народження. Але уже 5 років – як її нема. Лауреатка, дипломант, призер безлічі конкурсів – від «Зорепаду», «Долі», «Срібної підкови» до «Гранослова», «Смолоскипу» та «Червоної рути» – вона відійшла якось тихо і майже непомітно. ЗМІ байдуже прозвітують: «випала з вікна 5 поверху квартири, яку 8 місяців винаймала у Києві». А роком раніше помре її чоловік – поет Юрій Нога.

У неупередженої та незашореної людини, безперечно, виникнуть запитання стосовно такої невитривалості запорізьких поетів. Особливо, якщо на очі потраплять деякі повідомлення мас-медіа. Виявляється, у 2011 році ця пара зіткнулася з вітчизняною правоохоронною системою, заточеною на дешевий резонанс та вал переможних реляцій. «За квартирою подружжя письменників Марини Брацило та Юрія Ноги другий тиждень стежать спецслужби. Їх підозрюють у причетності до тероризму», - напишуть у січневій газеті. Будуть обшуки, вилучення оргтехніки, психологічний тиск…

До якого тероризму начебто були причетні ці романтики, поцікавитеся ви? «У листопаді 2010 року у Запоріжжі викрали та розбили погруддя Йосипу Сталіну, встановлене біля будівлі місцевого обкому Комуністичної партії України... Залишки бюсту «зловмисники» принесли до меморіалу жертвам Голодомору 1932-1933 років, де о 16-й годині проходив мітинг-реквієм та покладання квітів до Дня вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні», – повідомлять журналісти. На той час у Києві верховодила Партія Регіонів, тому, вочевидь, вказівка з центру надійшла категорична: провчити-покарати. І під гарячу руку потрапили поети, котрі були знайомі з одним із активістів патріотичної організації «Тризуб», яка, схоже, передчасно декомунізувала осоружний об’єкт.

Думаю, слідчі дії та душевні розмови з допитливими силовиками наклали відчутний відбиток на долях осіб з тонкою душевною організацією…

«Дівчинка-вундеркінд, котра народилася зрілим, дорослим поетом, композитором і виконавицею», – скаже про Марину Брацило педагог, публіцист, історик Ганна Черкаська.

«Є люди, котрі йдуть недомріявши… не втіливши й половини своїх задумів та планів. Без них ми особливо гостро відчуваємо пустку, котра настає одразу по відході, бо ж звикли думати, що насправді в такої людини ще все попереду, вона може щохвилини розпочати втілення задуманого і, врешті, здивувати себе і всіх здійсненим. Але потім трек зненацька обривається...» – поділяться своїми роздумами колеги Юрія Ноги з Видавництва «Смолоскип».

Справді, важко змиритися з тим фактом, що йдуть з життя 37-38-річні багатогранні, патріотичні, вдумливі...

Наостанок хочу запропонувати вам вірш Марини Брацило, котрій сьогодні виповнилося б 42.

***

Маячня. Це якась маячня.

Я не вірю. Не вірю! Не вірю!

Це не осінь. Не дощ. Не стерня.

Я не хочу летіти у вирій!

Ще не час. Ще проміння косе

Зігріває волосся і воду.

Я іще не співала пісень,

Від яких перехоплює подих.

Ще не спита моя самота.

Ще мої не розсипані чари.

Я іще не блукала отам —

Де тривожно золотяться хмари.

Ще найкращі дощі не злились.

Я ще п’яна моєю весною.

Ще не осінь. Це буде колись.

Точно буде. Але не зі мною.