06 січня 2019

А коли притулитись

Друк
Оцінити
(7 голоси)

А коли притулитись –

ребро до ребра –

Ти відчуєш мене,

мов віднайдену стежку,

Мов фінал всіх розгублень

і всіх озирань.

Мов прозріння небес

і підніжної решти.

 

Так давно не було.

Але є відтепер –

Ти пізнаєш упевність

затерплого тіла

Нереальне чуття,

підсвідомо – сліпе

Що самотність у вирій

навік відлетіла

 

Бо ж ребра – бракувало.

Всевишньому – гра

сотворіння.

Тобі ж – чи здобуток, чи втрата?...

А коли притулитись –

ребро до ребра –

Так одразу стає…

Мов додому. Вертатись.

21.07.05

Повернутись нагору