Я така молода –
І тому до смішного наївна.
Ти осудливий погляд,
Важкий, наче краплі свинцю,
Зупиняєш на стелі.
І звідти він падає рівно,
помірковано, чітко –
і хлеще мене по лицю.
Ти в поезії наче
Хазяїн у власному домі...
Випадкових гостей
дуже ввічливо просять назад.
Я заходжу тихенько,
сідаю в кутку на соломі
І панам в оксамиті
прочитую душу невлад.
Але молодість сильна
І діє на всіх гіпнотично,
Романтичних чарує
Мрійлива і буряна суть...
Та стою, мов коханка,
Що втратила вірність містичну:
Їй пробачити можна,
Але неможливо забуть.
Всі подальші шедеври
Цей шепіт не перешепочуть,
Ти мені не пробачиш,
Бо творимо різні світи:
Ти тверезо і мудро
Втрачаєш на сон свої ночі,
Я будую безсоння,
В якому мій смуток – іти.
Ти в холодних очах
іронічні пересміхи мружиш,
Відбивають їх стіни.
Болить. Неспроможні щити
Захистити від стріл.
Я до того наївна, мій друже,
Що хотіла від них
порятунок у тебе знайти.
1993