Зупинися допоки
це все ще не сталося
наново
Доки річка тримається
чемно усіх берегів
А з прочинених вікон
так солодко пахне
оманою
Що вже майже скінчились
зимові запаси снаги
І торкаючись сукеньки –
тої, що справді заплутає
Ну тієї саменької –
так їм і треба усім! –
Я вже подумки
ніжно й пестливо
прощаюся з путами
Є часи на спочинок
Є час не тримати – краси
Світ прокинувся ледь,
ще не знає: його
обдаровано
Щонайменще – усміхненим
злетом над кинутий пил
І можливо що – звільненням
всіх табунів затаврованих
І –веселим торканням –
ледь чутним – моєї стопи
24.05.11