Годинник плаче краплями хвилин.
Солоний час у море витікає.
Печаль моя, узута в постоли,
Мандрує в зло, ревнива, наче Каїн.
Обабіч шляху хрестяться стовпи,
Обпалені гарячим чорним вітром.
Десь там, позаду, втомлено рипить
Старий чумацький віз старого світу.
Але на цім шляху затісно вдвох.
Печаль сама. В її глибинах тане
Цілункове ворожчине питво –
Оте, що привертає до кохання.
Та Каїн, що не кається вгорі,
Веде печаль, загорнуту у чорне
В прийдешній день по скалках снів і мрій,
Розтрощених реальністю учора.