Стисну скроні гарячі
холодними пальцями,
Темним розпачем вигрію
рук перетин.
Риска обрію визначить
розмір дистанції,
На яку віддалилися дві самоти.
Потяг твій відлітає
у ніч перестуками,
Розсипається дрібно
в стривожених снах.
Вийду в степ уночі –
і стою, і вигукую,
І не знаю, куди долітає луна.
Чи ж вона долетить
до самотнього ранку,
Коли вікна затопить
червоний вогонь?
Чи, стривожений дзенькотом
Ложки об склянку,
Ти відчуєш її між холодних долонь?
1999