1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
03 грудня 2020

Олена Степаненко Марині Брацило

Олена Степаненко

Марині Брацило

Відпусти своє горе як голуба: – Гулі! Лети!

Не носи своє горе як горб – розкрути й покоти

Наче сонце напоєне кров’ю в далекі лани -

Похрести йому лоб на дорогу тоді прокляни.

Говори собі: «я ще жива, я ще можу іти…»

Перепалюй свій біль на молитви й веселі пости…

Сніг приходить як кіт обгризає листки на вербі

Надто пізно приходять листи, і усі – не тобі…

Надто рано у місті зима надто рано – хрести

Надто горб твого горя ламає хребці і хрусткий

(надто - перший) крізь серце проштрикує лід

Смерть боліти не може, життя ж - аж до смерті болить.

Це не смерть нас полює – це час замітає сліди

Над згорілим Подолом дими добігають води

Де на чорнім від крові Дніпрі проступають мости:

Наші мертві тримають нас звідти: «гляди, не впади»

Це не горе тебе притискає як горб до землі

Як - себе відпустити? Куди себе діти звідсіль?

На щоках запікається слів неприкаяна сіль

І туман наче дим підіймає до бога долоні бліді