1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
І залишаться - вірші

І залишаться - вірші (259)

Світ мене викине – Знову на берег викине Спраглого вікінга Жінку, що хоче війни Світ мене визнає – Всупереч розуму визнає Темною, грізною – Апологетом весни Світ мене сурмами Стріне у сонмищі віхоли – Дику й незайману Пісню дзвінку і нову Світе, врятуй мене! Мабуть, я справді дихаю Світе, впізнай мене! Мабуть, я дійсно живу… Вересень 1997
Ти народився янголом. Думав: стоятимеш Вартою коло Престолу. Дякував долі. Та поволі Зростало терня гордині спливали віки, мов години ще не було Людини, а ти був до неї подібний: та ж самовпевненість жити І падіння надій німих. Спинися на мить! Мовчи! Спочинь на моєму плечі до вранішньої години Ти будеш – Людина, щось середнє між янголом і тим, чиє темне…

Мій настрій

Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...

Копия СОН ТРАВА