1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість
Ну і де вона – в сенсі, твоя душа? П’є чай з малиною? Дивиться серіали? Знаєш, корабель ось-ось вируша. Віриш – місць на нім залишилось мало   Бачиш, сонце, – це пляма того вина, Що зазвичай цілує шхуну у груди… Ти кажеш – ось вона, сивина… Та, вибачай, у мене її не буде
Я не молюсь. Я зроду тут живу В зеленому, дзвiнкому пантеонi. В сторiччями цiлованих долонях Я кроками розхитую траву. Щороку, як весна розкриє браму, Над нею свiтло тьмарять журавлi. Iх стiльки припадало до землi, Що вся вона вцiлована сльозами.   Яке над нею осiянне плесо, Якi у серцi спалахи сторiч! У пам’ятi – iконостас облич, Я єсмь сама ця пам’ять…
Сторінка 1 з 10